Тарас Чопілко: "Головний акцент моєї тренерської роботи - хороша командна взаємодія гравців як в атаці, так і в обороні."

Ви закінчили НУФВСУ в 2011 році, тобто не так давно Ви були ще самі студентом. Отже добре пам’ятаєте свої студентські роки у найбільш іменитому спортивному університеті країни. Як навчання заважало заняттю спортом, чи навпаки?

- Навчатися в Національному університеті фізичного виховання і спорту України справді було моєю мрією з дитинства. Я розумів, що отримати якісну освіту в сфері спорту і конкретно футболу зможу лише в цьому виші, адже ще займаючись футболом в дитячо-юнацькій спортивній школі вирішив, що хочу назавжди поєднати своє життя з футболом. Звичайно в університеті створені усі умови для успішного поєднання навчання і спортивної діяльності студентів, адже спорт являється нашим профілем. 

Чому саме футзал? Чому цей вид спорту став визначним у Вашому житті?

- Не можна сказати, що в моєму житті зараз є тільки футзал. Я працюю в якості тренера і з аматорською футбольною командою, також працюю арбітром саме в змаганнях з футболу. Просто саме для розвитку футзалу в нашому університеті створені усі необхідні умови – це два спортивних зала для тренувань та проведення матчів, а також кількість студентів футболістів, які хочуть спробувати свої сили саме в цьому виді спорту. Мені доводиться щороку проводити відбір з 40-50-ти першокурсників, які хочуть потрапити до збірної університету з футзалу. Все це в комплексі дає можливість розвивати даний вид спорту в НУФВСУ, а для мене як молодого тренера, умови для розвитку є дуже важливими.

Вже у 2010 році Ви стали викладачем кафедри футболу НУФВСУ. Як Вам вдавалось бути самому молодим спеціалістом і студентом та наділяти знаннями першокурсників?

- Так, справді, ще навчаючись в магістратурі я прийняв групу першокурсників спеціалізації футбол в якості викладача. Але до цього часу у мене уже був хороший досвід роботи, на другому курсі я тренував юнаків в одному з футбольних клубів Києва, які були всього на декілька років молодшими за мене, а також рік пропрацював інструктором зі спорту в МДЦ «Артек». Тому не можу сказати, що у мене виникли складнощі з хлопцями і дівчатами з групи, навпаки, мій перший випуск студентів вважаю дуже успішним, адже близько 90% з тієї групи стали тренерами, або залишилися в футболі. Майже з усіма підтримую контакт, а з деякими навіть співпрацюємо.  

Розкажіть про свої здобутки в якості арбітра. Що для Вас було найважчим в освоєнні цієї нелегкої професії?

- В арбітраж я потрапив знову ж таки завдячуючи університету. Студентів кафедри футболу запрошували спробувати свої сили в цій не легкій справі. З тридцяти студентів групи, шестеро спробувало себе в якості арбітра, але професійного рівня досягли тільки троє. Не багато бажаючих бути під постійною критикою, а робота арбітра без цього не можлива. Та і не кожному ця діяльність дається зважаючи на особливості характеру. Це і є найважчим у цій професії.  Уже 10 років я займаюся цією справою, і арбітраж для мене має не менше значення чим робота викладачем чи тренером.

Як тренер студентських команд з футзалу, Ви працювали с дівчатами, а зараз працюєте з чоловічою командою. З ким важче знайти спільну мову та яка специфіка роботи з тими та іншими?

- О так, специфіка справді є… Скажу відразу, що дуже сильно поважаю тренерів чоловіків, які працюють впродовж багатьох років, а інколи навіть десятиліть з жіночими командами, і не важливо в якому виді спорту. Для мене особисто робота з дівчатами справді була повчальною, адже щоб успішно працювати в такому колективі потрібно бути хорошим психологом. Головною відмінністю між чоловіками і жінками звичайно є емоційність і терплячість. Назавжди запам'ятав один наш матч… Виступаючи на Всеукраїнській універсіаді з футболу в 2013 році, ми в першому своєму матчі перший тайм програли з рахунком 0:3! А матч у підсумку виграли з рахунком 4:3. Дівчата билися до останньої секунди, по-справжньому плакали через удари по ногах суперницями, але вставали і грали далі. У підсумку ми стали чемпіонами України, а я на все життя запам'ятав терпіння дівчат і їх бажання перемогти програючи навіть 0:3.

На чому робите акцент у першу чергу під час власного тренувального процесу?

- Працюємо над усіма компонентами гри. Стараємося після кожного матчу попрацювати над помилками, щоб у майбутньому не допускати їх. Головним акцентом звичайно є хороша командна взаємодія гравців як в атаці, так і в обороні.

За ті роки, що Ви очолюєте команди свого університету, які зміни відбулись у студентському футзалі столиці?

Якщо говорити в загальному про студентський футзал, то звичайно динаміка позитивна. ФАСК справді вдалося підняти рівень організації цих змагань на новий рівень. Вища ліга серед чоловічих команд вражає своїм рівнем і конкурентоспроможністю. Звичайно є три явних фаворита змагань кожен рік, але всі інші команди окрім запеклої боротьби між собою, можуть створити проблеми будь-якій команді з верхньої частини таблиці. Кожен втрачений пункт може коштувати команді місця у вищій лізі. А ось щодо жіночого студентського футзалу, то ситуація за останні два роки змінилася на мій погляд в негативному напрямку. Команд стає менше, та і запеклість боротьби за чемпіонство стала слабкішою. В минулому час, коли три команди запекло боролися за золоті медалі.

В цьому сезоні Ви грали в чемпіонаті України з футзалу серед студентських команд ЗВО. Як оцінюєте свій виступ та результат?

- Щоб відповісти на це питання потрібно справді говорити про дві різні складові – виступ та результат. Наша команда у нинішньому складі працює третій рік. У перший рік ми повернулися до вищої ліги, у другий закріпилися в ній. Для того щоб боротися у вищій лізі за призові місця, нашій команді необхідний досвід подібних змагань. Тому саме на третій рік роботи з командою, я вирішив спробувати наші сили в Чемпіонаті України. І скажу відверто, що самою грою хлопців в усіх матчах я задоволений. Ми зіграли 1:1 у дебютному матчі з СК «Рятувальник-ЧІПБ» (м.Черкаси).  Після чого дали бій в обох матчах з чинним чемпіоном, командою «НУХТ» (м.Київ),  в яких вони отримали мінімальні перемоги тільки за рахунок досвіду їх гравців. Питання виходу з групи для нас вирішувався в Черкасах. І не зважаючи на розгромну поразку в тому матчі, я був дуже задоволений грою своєї команди. Ми не розгубилися під тиском їх підтримки, яка була просто шаленою, повнісінький зал. Ми повинні були забивати декілька швидких голів, але господарям відверто щастило, та ще й вдалося піймати нас на  контратаках. Тому результат не відповідає нашому виступу, яким в загальному я задоволений. 

Які перспективи розвитку студентського футзалу в столиці та в країні загалом, на Вашу думку?

- На мій погляд студентський спорт в цілому повинен входити до структури підготовки спортсменів високої кваліфікації. Адже інколи саме в студентські роки спортсмен починає демонструвати кращі свої результати. Якщо говорити про студентський футзал, то можу однозначно сказати, що він заслуговує більшої уваги. Адже футболісти, які закінчили ДЮСШ, але не потрапили до команди майстрів і вступили до ЗВО, можуть яскраво проявити себе саме в футзалі, маючи хороші для цього задатки та школу.

Прес-служба ФАСК

 
3 квітня 2018

 815 переглядів

 
 
123123