Дмитро Макуха: «Я вважаю, що національний університет повинен розвивати студента розумово, духовно та фізично»

Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з керівником команди «Університет культури», головою Спортивно-оздоровчого комітету студентського парламенту Київського національного університету культури і мистецтв Дмитром Макухою.

Привіт, розкажи нам про себе. Де працюєш(навчаєшся)?

Навчаюсь у Київському національному університеті культури і мистецтв, спеціальність – менеджер органів державного управління та місцевого самоврядування, 4 курс.

Як керівника команди «Університет культури», тебе слід привітати із другим місцем в Першості з футболу. Розкажи, як вам вдалося стати віце-чемпіонами? З якими проблемами ви зіштовхнулися на шляху до срібних нагород?

Дякую за привітання. Дійсно, наша команда унікальна. По-перше вона створена студентами, без підтримки з боку кафедри фізичного виховання, оскільки в нашому університеті її немає. По- друге, напевно, тільки в нашій команді поруч грають студенти, які навчаються на спеціальностях «народна хореографія», «ядерна фізика», «музичне мистецтво», «готельно-ресторанна справа», «туризм», «економіка підприємства», «культурологія», «менеджмент шоу-бізнесу» та «диктор, ведучий телепрограм».  Найскладнішим було створити колектив, який би гармонійно виглядав як на полі, так  поза ним. Хлопці абсолютно різні. У нас в команді є тату-майстер, спеціаліст із ремонту гаджетів, репер, фізик, професійний фотограф, у кількох хлопців є своя справа. Але, як не дивно, і під час гри, і після неї – всі ці різні люди – одна команда. «Кожен за кожного» - такий головний принцип сповідують наші футболісти. Звичайно, великий поштовх команді дала робота з професійним тренером, якого я запросив зовсім випадково за рекомендацією і який згодився працювати на умовах, які б, напевно, деякі тренери серйозно б і не сприйняли. Роман Володимирович Романюк, на моє глибоке переконання, дуже гармонійно увійшов до нашого колективу: професійний, завжди спокійний, у той же час строгий і вимогливий він зміг із сирої маси «виліпити» футбольну команду, яка  з кожним матчем усе більше націлювалась на результат. Роман Володимирович, як і я, прихильник «інтелектуального футболу», який сьогодні не дуже популярний серед студентських команд,  та і в цілому в Україні. Здатність мислити – ось що головне для футболіста, мислити і уміти реалізувати свої задуми.

Варто зазначити, що 8 наших футболістів Роман Володимирович запросив до складу ДЮФК «Арсенал», який він тренує, і цього року каноніри стали Чемпіонами Києва з футболу серед команд Першої ліги  і теж вийшли у Вищу лігу, так що у нас подвійний привід для радості.

Якщо розібратись, проблем у нас дуже багато. Починаючи з того, що в університеті навчаються  70% дівчат, тобто брак кадрів, і закінчуючи повною відсутністю власної спортивної бази. Та мене це абсолютно не хвилювало, коли я брався за цю справу.

Як керівництво вашого університету підтримувало команду протягом усього сезону? Можливо є конкретні особи, котрим хочеться подякувати?

Керівництву нашого університету довелось багато разів пояснити, що наша команда мусить існувати і її треба підтримувати. Відверто кажучи, ніхто не вірив до останнього моменту, що нам вдасться щось виграти. Перший наш успіх – 4 місце в Студентській лізі «Динамо» Київ сезону 2013-2014, усі сприйняли як випадковість. Це був мій перший сезон на чолі збірної, тоді нам не було навіть чим грати. А на поле стадіону імені В. Лобановського ( на матчі за третє місце проти НУХТ) арбітри нас не хотіли пускати, бо у футболістів збірної КНУКіМ були гетри різного кольору, а в регламенті вказано, що повинні бути однакові.

Та на сьогодні ситуація змінилась. В першу чергу завдяки нашій наполегливості та медіа-висвітленню ігор нашої збірної у новинах Спортивно-оздоровчого комітету «Fresh news». Нас помітило і керівництво і Президент університету Михайло Поплавський, який був здивований нашим успіхам та допоміг організувати спортивне свято, приурочене виходу збірної до Вищої ліги, особисто привітав хлопців, проте залишився незадоволений другим місцем і поставив перед нами мету  - здобути Чемпіонство. Подякувати хочу в першу чергу самим футболістам, які повірили в себе і в мене. Ця віра і блиск в очах давали змогу рухатись далі і розуміти, що кожен з нас потрібен кожному. Також подякувати хочу секретарю комітету, який я очолюю, Олександрі Кичко. Понад три роки вона допомагає мені з командою та іншими комітетськими справами. Робота, яку вона робить, не помітна, проте без неї функціонування команди неможливе: повідомити футболістам про гру чи тренування, укласти договір на оплату оренди поля чи амуніції та багато іншого. Також хочу  подякувати команді «Fresh news», яка за ці роки багато разів змінювалась. Всі наші випуски новин створені студентами від початку і до кінця. Двоє наших ведучих тепер працюють на телеканалі Х-sport і мені дуже приємно бачити їх на екрані, бо я знаю що зі спортивною журналістикою  вони познайомились у СОК КНУКіМ. Хочу подякувати усім, хто хоч хвилину свого часу приділив збірній, ця перемога – спільна заслуга студенів КНУКіМ.

Чи відчуваєте ви підтримку ваших вболівальників? Завдяки чому вдається викликати в них зацікавленість до даних змагань?

Багато хлопців, які грають у нашій команді, мешкають у гуртожитках, і головна підтримка йде саме звідти. Крім того, багато хто слідкує за нашими результатами в Інтернеті, бо матчі ФАСК проходять якраз під час занять. Наступного сезону спробуємо проводити домашні матчі якомога пізніше, щоб більше наших вболівальників мали змогу прийти на стадіон. 

Згадай найважчий матч для вашої команди за цей сезон. Розкажи нам трохи про нього.

У нас було багато цікавих матчів, проте найбільше мені особисто запам’яталась наша кубкова битва з Інфізом. У підсумку той матч ми програли 1:2, проте перший тайм виграли 1:0. Я пам’ятаю як горіли у хлопців очі у перерві матчу, як їм хотілося створити сенсацію. Це була дуже змістовна гра. На полі грали справжні джентльмени. У нас дуже схожий стиль гри, проте виконавці в команді спеціалізованого вишу відверто сильніші. Ми могли забивати пенальті і подвоювати рахунок, проте один грузин (Сосо Двалі) іншому (Георгі Копеліані) забити не зміг.

Ти досить молодий для керівної ролі в команді, чи не виникає через це непорозуміння в середині команди? Чи не впливає це на дисципліну?

Щойно прийшовши до команди я, звичайно,  бачив, що хлопці не сприймають мене серйозно. Справа у тому, що були люди, які до мене займались командою, і очевидно, я потрапив під вплив стереотипного мислення. Проте, після того, як умови тренувань та амуніція стали кращими, футболісти почали відчувати що про них дбають, за ними постійно стежать, ситуація змінилась. Тобто можна стверджувати що свій авторитет я зміцнював поступово. Велику роль у  цьому, звичайно, зіграла поява тренера. Без Романа Володимировича цього успіху не було б.  

В наступному сезоні ви будете грати у Вищій лізі м. Києва з футболу, як будете готуватись до нового чемпіонату? І чого ви очікуєте від старту сезону 2017-2018?

Готуватись будемо дуже ретельно. Уже заплановані кілька спарингів із серйозними командами. Плануємо зберегти усю наявну базу для ігор і тренувань. Природньо, будемо шукати підсилення. Користуючись нагодою запрошую всіх, хто має досвід гри в футбол на високому рівні, вступати до Університету культури та приходити на відбір до команди. У нас є і досвідчені футболісти, і молодь, проте підсилюватись будемо однозначно.   

Однією з найбільших проблем для команд, що виступають у студентських змаганнях, є відсутність належної спортивної інфраструктури. Як керівництво вашого університету вирішуєте цю проблему?

Спортивна інфраструктура у глобальному розумінні цього поняття у нас відсутня взагалі. І це не правильно. Я вважаю, що національний університет повинен розвивати студента розумово, духовно та фізично. Науково доведено, що студенти, які регулярно відвідують заняття з фізичного виховання навчаються краще. В нашому спортклубі функціонують секції з 15 видів спорту, які є дуже популярними серед студентів. А спортивну базу університет орендує, оскільки немає іншого виходу. У спадщину від минулих поколінь нам не дісталось власної бази, а будувати її зараз, напевно, дорого, крім того, університет знаходиться на Печерську, і місця для повноцінного спорткомплексу поруч з університетом немає, оскільки все щільно забудовано багатоповерхівками. У свій час ми проводили тренування пору з університетом на стадіоні імені Баннікова, проте після того, як туди переїхали професійні команди, ми там не займаємось. У цьому сезоні тренувались та грали на полях стадіонів «Локомотив» та «ЦСКА». Це штучне та натуральне поле. Мені особисто дуже подобається газон ЦСКА, той стан, до якого він доведений зараз, напевно відповідає вимогам Прем’єр ліги, хоча і вся інша інфраструктура стадіону в аварійному стані. 

Чи відбудуться зміни у складі та в ігровому стилі команди у Вищій лізі?

Ігровий стиль це те, що напевно залишиться постійним у нашій команді, хоча можливі варіанти. Щодо футболістів, то, звичайно, шукаємо підсилення на усі позиції.

Можливо ти захоплюєшся ще якимись видами спорту? Якщо так, то розкажи якими.

Я почав займатись футболом з восьми років у ДЮСШ ім. Горпинка (Ворскла, Полтава), проте коли тренування стали інтенсивнішими і треба було обрати між навчанням і футболом обрав навчання і не пожалкував, оскільки завершив школу із золотою медаллю та будучи членом Малої академії наук. Пізніше займався плаванням, баскетболом, волейболом (грав за збірні школи), потім захопився важкою атлетикою і минулого року виконав норматив кандидата в майстри спорту з пауерліфтингу (до 74 кг). 

Владислав Третяк

 
6 липня 2017

 661 перегляд