Микола Костенко: «Є мета потрапити до трійці призерів»

У юнацтві він багато років грав поруч з володарем «Золотого м’яча» Європи 2004 року, а вже у дорослому віці встиг побувати як гравець у трьох «різновидах» футболу. Зараз він керує студентською командою в одному з ВНЗ столиці України. Нещодавно тренерові футбольної команди НУБіП Миколі Костенко виповнилося 40 років – гарний привід для того, щоб познайомитися ближче з відомим у минулому гравцем, а нині – талановитим коучем:

- Микола Петровичу, як і коли взагалі з’явився у вашому житті футбол? Чому саме він, а не якесь інше захоплення?

- Відповідь на це питання дуже проста: мій батько ще з малих років часто брав мене на футбол, на матчі за участю київського «Динамо». Тому десь років з п’яти футбол зайняв в моєму житті досить важливе місце. Про це також говорить і той факт, що згодом я пройшов відбір до СДЮШОР ФК «Динамо» Київ і протягом 8 років тренувався під керівництвом легендарного тренера Олександра Олександровича Шпакова. Тобто бажання присвятити своє життя футболу було вдосталь.

- Вісім років чималий час. Чим запам’ятався вам той період життя? Напевно, саме тоді з вас сформувалася футбольна особистість?

- Так, це був важливий період для мене в плані становлення як гравця. Безсумнівно, досвід та професіоналізм Олександра Олександровича дуже допоміг здобути головні якості футболіста. Під керівництвом цього видатного тренера ми вчилися дисципліні, командному духу та самовдосконаленню. Завжди буду вдячний своєму першому тренерові за те, що вклав частинку себе в мій розвиток як гравця. Щодо цікавих подій того часу, можу відзначити таку: наш випуск був досить потужним, з якого вийшли майбутній володар «Золотого м’яча» 2004 року Андрій Шевченко, гравці клубів елітного дивізіону В’ячеслав Кернозенко, Ігор Костюк, Володимир Анікєєв, Ігор Продан, а також гравці, які свого часу захищали кольори збірної України з футзалу – Максим Павленко і Віталій Брунько.

- Дійсно цікаво. А як взагалі склалася ваша футбольна доля у якості гравця?

-  У великому футболі вона було недовгою. Так сталося, що після школи я потрапив до команди «Динамо-3» і  водночас почав грати за команду з футзалу – київський «Інтеркас». З часом я повністю зосередився на футзалі і в сезоні 1998-99 рр. став чемпіоном України у складі «Інтеркаса». В цьому ж році у складі збірної команди України здобув «золото» чемпіонату світу серед студентів, за що отримав звання майстра спорту міжнародного класу. До завершення кар’єри встиг пограти за кордоном – у Вищій лізі Казахстану та в івано-франківському «Урагані», а також спробувати себе в такому виді спорту як пляжний футбол. До речі, у 2006-07 роках довелося пограти за збірну команду України, а в 2008 році в якості граючого тренера у складі команди «БРР» з Києва я став чемпіоном України. В загалі життя гравця в мене було дуже насичене, що зараз допомагає мені в тренерській роботі.

- Чому так сталося, що свого часу ваш вибір припав на користь футзалу? Цей від спорту чимось захоплював вас більше ніж великий футбол, чи на то були причини?

- Більшою мірою, так склалися обставини. В футзалі я зміг вийти на досить високий рівень, та виступати за професійну команду. До того ж мав нагоду поєднувати дві справи: грати у футзал та отримувати вищу освіту.

- А чому згодом ви вибрали фах футбольного тренера? Та, оскільки ви працюєте в університеті, розкажіть як з’явився варіант працювати у студентському футболі?

- Я вже говорив про те, що футбол в моєму житті – з дитинства і без нього я себе не уявляв. Ще коли був гравцем з пляжного футболу, керівництво команди «Банк Регіонального Розвитку» запропонувало мені стати тренером колективу. Я погодився і згодом дуже радів, що перший млинець вийшов гарним: ми виграли чемпіонат України. А потім, усе проаналізувавши вирішив – так тому і бути, та свідомо вибрав долю тренера. Щодо варіанта зі студентським футболом, то він з’явився у 2010 році. Після закриття футбольної школи в місті Макарів, де я працював дитячим тренером, мені запропонували роботу викладачем НУБіП України і тренером збірної команди університету з футболу. Мене все влаштовувало: колектив кафедри, умови, місцезнаходження – тому я з задоволенням погодився на цю пропозицію.

- Які є досягнення у вашій теперішній команді? Чи є труднощі в роботі, в студентському футбольному житті? Як в загалі футбол культивується в університеті?

- Серед досягнень у великому футболі в першу чергу я відзначив би здобуття срібних нагород у чемпіонаті міста Києва в сезоні 2011/12 рр. Також є певні успіхи в турнірах відомчого підрозділу. Так у 2014 році наша команда НУБіП України зайняла друге місце на Всеукраїнських іграх серед аграрних ВНЗ 3-4 рівня акредитації. Щодо футзалу, то ми пишаємося участю у фіналі Кубку м. Києва 2015 року. Чи є труднощі в роботі? Звичайно, як і всюди. Оскільки гравці команди вчаться в різні зміни, а багато з них ще і працюють, дуже важко планувати тренувальний процес. Не завжди вдається грати у важливих іграх найсильнішим складом. Але це реалії студентського спорту, з чим треба миритися. Є в нас досить вагома проблема – в університеті відсутній спортивний зал для гри в футзал. Хоча в цілому керівництво нашого ВНЗ дуже піклується про спорт. Про це хоча б свідчать постійні внутрішні змагання, які ми проводимо. Серед них спартакіада серед студентів факультетів та ННІ, серед мешканців гуртожитків, Кубок НУБіП України з футболу. В університеті працює більше 20 секцій з різних видів спорту. В планах будівництво нового спорткомплексу. Тобто завжди є всебічна підтримка фізичної культуру і  спорту, в тому числі і футболу.

- Чиє якась мета перед командою НУБіП у поточному чемпіонаті міста з футболу? На яке місце команда може претендувати?  

- Напевно, скажу банальні речі, але ми будемо прагнути виступити якомога краще. Для нас буде гарним результатом, якщо вдасться потрапити до трійки призерів. Звісно саме таке завдання і стоїть перед командою.

Олексій Манєєв

 

 

 

 

 
3 травня 2016

 1030 переглядів