Олексій Овчаренко: "Кожна людина, яка приймала присягу, повинна глибоко усвідомлювати це і слідувати цій вірності"

Наша країна відзначає свято -  День захисника України. З одним із таких справжніх воїнів, на війні й на футбольному полі  ми поспілкувалися напередодні.  Олексій Овчаренко -  гравець команди Національної академії внутрішніх справ, кращий воротар XVI Чемпіонату Футбольної асоціації студентів м. Києва,  офіцер Збройних Сил України, нещодавно повернувся з відрядження в Зону АТО. 

 - Олексій,  розкажи про свій спортивний шлях?
 - Починав я в Конотопі, точно не пам'ятаю з якого року, в юнацько-спортивній школі, там тренувався та грав. Потім потрапив у першу команду міста. Вона грала у третій аматорскій лізі Сумської області. Після чого тренер намагався просунути мене далі, в донецький “Шахтар”, але через певні обставини не вийшло. Я продовжував вчитись та займатись футболом. Закінчив 11 класів, намагався вступити в академію (НАВС), але з першого разу  не вийшло. Намагався вступити наступного року, і на другий раз пощастило. В академії, вже починаючи з другого курсу, Сергій Миколайович Бортник, наш тренер, помітив мене і взяв у команду. З 2012 року я у збірній академії по футболу. Ну і на сьогоднішній день продовжую там займатись і грати.



 - Чому вирішив зайнятися саме футболом? 
Я знав, що буде таке питання (сміється). У нашій родині і батько, і мати — спортивні люди. Мама займалась баскетболом, а батько — футболом, волейболом, також баскетболом. Завдяки спорту вони і познайомились. Батьки не наполягали на моєму рішення щодо хобі. Я з восьми років займався одночасно баскетболом та футболом. Але обрав останній, тому що він більше до душі припав. Футбол найбільш прогресуючий вид спорту у нас в країні, та й в Європі загалом. Найбільш видовищний та командний. Багато моїх товаришів грають, завдяки йому з'являється багато нових знайомих. У баскетболі п'ять людей на паркеті, а у футболі — одинадцять. Футбол є футбол.



 - У яких командах грав, з якими тренерами співпрацював?
Грав у конотопському “Шахтарі” та “Динамо Академії”. В ДЮСШ у мене було два тренери. У молодшій групі — Совоченко Олег Анатолійович, людина, яка дала поштовх до росту, можливість вдосконалюватись, показати себе та те, що я вмію. Коли вже перейшов у першу команду, то тренером став Куліш Ігор Дмитрович, який просував мене далі, намагався допомогти, розповідав, показував. До того ж у мене були досвідчені товариші-воротарі. 



 - Чому ви вирішили піти на службу в Зону АТО?
По-перше, це наша країна, в якій живуть наші рідні. Ще одним з мотивуючих факторів було прийняття Військової присяги, де говориться про вірність українському народу, захист цілісності та недоторканності державного кордону. Вважаю, що кожна людина, яка приймала присягу, повинна глибоко усвідомлювати це і слідувати цій вірності Військовій присязі. Що і я зробив своїми діями, поїхавши в зону АТО.



 - Де саме проходили службу?
У відрядження в зону АТО я їздив у Донецьку область. Маріуполь, Волноваха, Комсомольськ. З приводу завдань, я не можу розголошувати цю інформацію.



 - Чи стали в нагоді спортивні навички?
Звичайно ж та фізична форма, яку набрав протягом сезону та і всього тренувального процесу дуже згодилась у нагоді. За час перебування в АТО багато відігравав фізичний стан, а саме готовність витримувати такі навантаження.


 

 - Була можливість підтримувати спортивну форму?
Спортивну форму я набрав, поки грав за збірну академії, ну і, звичайно, завдяки свої зусиллям. А ось там, у зоні АТО, ступінь готовності перевірявся вже безпосередньо. Багато залежало від фізичної  витривалості. Але найбільшу роль відігравала психологічна готовність.

 - Як оцінюєте спортивний рівень колег по військовій справі?
Мої колеги були готові до випробування.  Їхній фізичний і психологічний стан відповідав рівню проблем, які лягли на плечі моїх підопічних і мене. Ми - військові люди і  повинні бути міцними з усіх боків.

 - Твій погляд простого солдата: що потрібно зробити, щоб закінчилася війна?
Як солдат я не можу це оцінити, адже я був там в якості офіцера. Офіцер — людина, яка відповідає за солдатів. Моя думка - ця війна політична, яка руйнує нашу єдність як народу, але в той же час і об'єднує нас. За великим рахунком, я як військовий в зону АТО йшов як людина, що прийняла присягу на воєнну вірність народу України, захист її кордону. 

Футбольна асоціація студентів м. Києва бажає всім захисникам України  міцного здоров'я та терпіння. Дякуємо вам за безмежний подвиг заради рідної землі!

Яна Смелик, Денис Бобр

 
15 жовтня 2015

 991 перегляд