Сергій Бортник: "Ми повинні об’єднатися заради студентського футболу!"

   Футбольна асоціація студентів міста Києва взяла інтерв'ю у Сергія Миколайовича Бортника, начальника факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції Національної академії внутрішніх справ, підполковника міліції, тренера збірної НАВС з футболу та міні-футболу.

   Кор: Сергію Миколайовичу, не так давно закінчилися змагання з міні-футболу: чемпіонат і кубок. Ваша команда в підсумковій таблиці найсильніших посіла 4 місце, а в Кубку поступилася лише у фіналі. Як Ви оцінюєте результат сезону і чи є щось, щоб Ви хотіли змінити в команді на наступний рік?

   С.М.: Міні-футбол для нас новий вид спорту, і участь у чемпіонаті ми брали у цьому році вперше. Проте вважаю, що з самого старту наша збірна досягла непоганих, а якщо брати до уваги фінал кубку, то навіть дуже добрих результатів. Зважено оцінюючи свої можливості, ми поставили завдання бути у топ-п'ятірці чемпіонату, завершили ж змагання на 4 місці, про кубок взагалі мова не йшла, але дійшли до фіналу. Шкода, що втратили концентрацію під час фінальної гри, але нічого страшного, все, що нас не вбиває - робить нас сильнішими. Головне брати користь з будь-якого досвіду та навчатися на власних помилках.

   Приємно, що про нас заговорили та серйозно сприйняли лідери футзалу НУХТ та НПУ. Ми реалісти, тому, в свою чергу,  поважаємо сильних суперників і одночасно бачимо, над чим нам треба працювати. В цьому році вищезазначені команди заслужено посіли перші місця – все справедливо, проте ми добряче попсували їм нерви. Крім того, обидві команди залишили кубковий розіграш саме через нас. Наступного року обов’язково будемо брати участь у чемпіонаті, формуватимемо завдання на сезон, але ми не футзальна команда.

 

    Кор: А якщо говорити про змагання з великого футболу, як Ви оцінюєте гру НАВС цього сезону, який для Вас є дебютним у змаганнях ФАСК? 

    С.М.: Великий футбол – провідний вид спорту у всьому світі. Мільйони людей є його прихильниками, тисячі мають своїх кумирів. Дуже похвально, що є такі люди, які по-справжньому "хворіють" цим видом спорту. Наша команда була постійним учасником чемпіонату м. Києва столичної федерації футболу. Минулого року ми прийняли пропозицію і стали колективними членами ФАСК. В осінньому етапі змагань у своїй групі ми посіли перше місце, таким чином потрапили до вісімки найсильніших команд. Одночасно у чемпіонаті м. Києва наша команда пробилась до Першої ліги серед дорослих.

    Осіння частина сезону стала надуспішною, адже мої хлопці виконали всі завдання, які я перед ними ставив. Немає нічого неможливого – треба ставити цілі та їх досягати, головне щоб усі це розуміли, бо великий футбол - це командна гра, і в ньому дрібниць немає, а якщо з’являються, то обов’язково у вигляді голу у власні ворота. Тому ті команди, які претендують на призові місця в чемпіонаті - повинні ставити перед собою високі  вимоги. В цьому році ми в прямому сенсі "наїлись" іграми, бо у нас дуже складний ігровий графік –  граємо через день тричі на тиждень у двох лігах. Легких прохідних команд немає як у ФАСК, так і у ФФК, тому постійна координація та відповідальність вимагає певного психологічного налаштування, дуже важливо не "зламатись". Дуже тяжко, але ніхто не говорив, що буде легко. Хто хоче чогось досягнути – той повинен ставити перед собою великі цілі і не жаліти себе. Я взагалі прирівнюю рівень студентського футболу до рівня Першої ліги м. Києва, а, можливо, навіть і подекуди Вищої.

    Ми посіли 4 місце у чемпіонаті, але, в основному, я задоволений, більше того - із лідерами грали на рівних. Найтяжче було з ІНФІЗОМ – там потужна та досвідчена команда, до того ж не 18-ти річних.  Ми поступилися лише двом призерам КНТЕУ та ІНФІЗУ з прикрими 0:1 та розійшлися миром 1:1 із чемпіоном НУДПСУ, але в сукупності втратили 8 очок, які суттєво вплинули на турнірну таблицю.  Для себе я відмітив багато корисного, і тому у осінній частині чемпіонату 2014-2015 команді  будуть ставитись нові завдання, про які я поки що не скажу вам, але однозначно нерви ми попсуємо добряче усім. Гадаю, що мої хлопці мене не підведуть!

 

    

   Кор: Ваша команда пробилася у Фінал Кубку м. Києва по футболу серед студентських команд ВНЗ. Важким був шлях до кінцевої точки?

   С.М.: Так, ми заслужено дійшли до фіналу, здобули перемогу у трьох етапах змагань. Перший суперник був прохідним, другий принциповим, що ми йому й довели. Загалом, ці дві команди  не склали нам великих труднощів. Півфінальна гра виявилась надзвичайно важкою, адже ми зустрічались із командою, яка у результаті стала переможцем чемпіонату. Вони жодного разу нікому не програли, а перемагали своїх суперників із розгромними рахунками. У НУДПСУ потужний колектив  футболістів, які мають ігровий досвід у командах Вищої ліги ФФК та КОФФ (ред.: Федерація футболу м. Києва та Київська обласна федерація футболу). Відмінна організація гри в обороні, швидкі контратакуючі випади суперника змусили нас грати особливо обережно. Проте команди були приблизно  одного класу, і тактика являлась одним із основних і найбільш важливих компонентів цієї зустрічі.

   Для команд високого класу характерні різноманітність тактичних побудов, наявність "фамільної" тактики, вміння в ході гри змінювати тактичний малюнок. НУДПСУ контролювала м’яч на своїй половині поля, намагаючись виманити нас та провести швидку контратаку, яка повинна була завершитись голом. Потім глухий захист, контроль, контроль і ще раз контроль м’яча. Така тактика проста і нам відома,  адже у 2013 році ми таким чином, на контратаках вибили пару команд Вищої ліги з кубку м. Києва, виступаючи при цьому у Другій лізі. Звичайно, НУДПСУ флангові проходи вдавались, але вони нічим не завершувались - наші захисники все "читали" і в складних ситуаціях грали зовсім просто - на виніс. Загалом, обидві команди грали обережно, бо кожен розумів, що помилка коштує досить дорого –  залишитись без фіналу. Ми першими забили, потім рахунок став нічийним, а через декілька хвилин Ігор Кедик зробив те, що від нього вимагалось - забити, до того ж, гол виявився справжнім красенем. 2:1, і ми вийшли до фіналу. Як кажуть: "І законно, і логічно".

    Кор: Щодо фінальної зустрічі, це вже був другий фінал НАВС за два місяці у змаганнях ФАСК, але в обох команді не пощастило. Чи можете Ви поділитися Вашим тренерським баченням, чого не вистачило команді, щоб вдало зіграти у цих двох матчах, адже у попередніх етапах кубкового розіграшу команда дуже впевнено проходила сильних суперників? 

    С.М.: У мене гарні хлопці, і я ними дуже пишаюся. Так-так, підкреслюю, пишаюсь, а вони вміють це цінувати. Всі перемоги та поразки ми переживаємо разом. Розумна конструктивна критика у бік кожного обов’язкова.  Ніхто не хотів поступатись, більше того, вірити у таку нелогічну поразку. До фінальної гри, ми, як і у кубку з міні-футболу, були беззаперечними фаворитами, але почали грати якось перелякано. Сама ж швидкість гри була знижена десь на відсотків 25-30 – це однозначно. НПУ нам не диктував гру. 

   Багато було індивідуальної, нікому не потрібної тяганини, дехто не слухався мене і тепер довго буде гріти "банку". Команді стояло завдання забити у перші 15 хвилин. Все можливе для цього було зроблено.  Але це футбол: коли не забиваєш ти, то обов’язково забивають тобі, що і відбулося у фіналі. Цей гол, звичайно, вдарив по нашому авторитету. Обов’язково нагадаємо про нього НПУ в осінньому чемпіонаті з усією спортивною злістю.  Зазвичай, ми переламуємо хід гри, але в цей "особливий" день знову чогось не вистачило.  У нас було майже 75 хвилин щоб відігратись, але, але, але….

   Можливо, на команду сильно впливає публічність, можливо, ми поставили дуже багато завдань для себе на цей рік, можливо, щось інше. Ми за останні 4 місяці втратили не два, а чотири кубки: один у Солом’янському районі,  інший Кубок антитерористичної організації "АЛЬФА" і два у ФАСК. Це дуже боляче, дуже сильно боляче, але це "кубкове прокляття", як для лісабонської Бенфіки діє на нас.

   Часто переглядаю кінцівку цьогорічного фіналу Ліги чемпіонів між мадридськими Реалом та Атлетико, коли Серхіо Рамос на 93 хвилині вирвав, вигріб, викусив перемогу у "матрасників", а за якихось 10 хвилин Бейл, Марсело та Роналду просто "вбили" команду Дієго Сімеоне. А до фінального свистка лишались секунди. Уявляю, як Атлетико почував себе  після  цього - це ж страшенна психологічна травма для всього клубу. Той, хто на цьому розуміється, гадаю, й мене зрозуміє.  На жаль, ми не вміємо так перемагати, а кінцівка фіналу Ліги чемпіонів неодмінно повинна стати навчальним посібником для дитячо-юнацьких футбольних шкіл, щоб змалечку гартувати у дітей дух та жагу до перемоги.   

   На сьогоднішній день у кубку м. Києва (ред.: змагання ФФК) ми вже теж дійшли до чвертьфіналу. У останній нелегкій грі вибили вищоліговий "Локомотив". Тепер залишилось вісім найсильніших топ-команд м. Києва. Серед них лідери "вишки": ФК "Арсенал", ФК "Межигіря", ФК "Будстар", ФК "Атлет". Проте наші товариші вже жартуючи додають: "Не бійтеся, не налаштовуйтесь на попередні етапи, ви всіх пройдете, а програєте лише у фіналі". Поки що немає відповіді на це складне для нас запитання - чи існує для нас карма фіналу. Можливо, це шлях до якогось величезного тріумфу, про який ми й самі ще не знаємо. Але я думаю, "футбольний бог" все бачить, і він обов'язково нам компенсує невдачі, але лише тоді, коли ми будемо грати, а не випрошувати щось у нього. Чи не так?

    Кор: Звісно! Збірна Національної академії внутрішніх справ - сильна команда! І, як відомо, саме футболіст Вашої команди, Ігор Кедик, став кращим бомбардиром і у великому футболі, і у міні-футболі. Він "народжений забивати", як говорять про кращих футбольних снайперів, чи він надзвичайно працьовитий гравець? Розкажіть про нього. 

    С.М.: Так, я надзвичайно ціную цього талановитого футболіста. Він нагадує мені мене самого десь так років із п’ятнадцять назад. Всю свою футбольну аматорську кар’єру я грав на позиції нападника, тому мені легко з ним працювати, бо все, що я знаю, увесь свій досвід намагаюсь передати особисто Ігорю. Існує такий вислів: "Добре допомагати тому, хто сам старається" - це якраз про нього. Він вже вступив до нас на навчання із відповідною підготовкою. Залишається тепер лише правильно використати та вміло застосувати його фізичні та технічні дані.

   Більше того, Ігор порядна людина, яка ніколи не ставить свої власні інтереси над інтересами команди, не вихваляється, не висуває якихось умов до себе, з партнерами завжди підтримує дружні стосунки, з особливою повагою ставиться до мене та завжди прислухається до моїх настанов. Дуже самокритичний та завжди заряджений на гру. Він ніколи не звертає уваги на біль, на травмі може відіграти цілу гру. Одним словом "боєць". У чемпіонатах міста серед дорослих ми інколи граємо в парі, або я заміняю його в другому таймі. Ми чудово розуміємо один одного ще і як гравці. Перед кожною грою Ігор отримує установку на гру. Він знає головне своє завдання - ЗАБИВАТИ!!! Результат говорить сам за себе – кращий бомбардир ФАСК-2014. Усе по справедливості.  З такими хлопцями, які читають твої думки, приємно працювати. 

 

    Кор: З одного боку, статус найкращого бомбардира відповідальний, з іншого, футбол все ж таки гра колективна. Хто кого підтягує до результату - команда гравця чи талановитий гравець команду? Охарактеризуйте коротко її склад, чим він примітний, які основні морально-етичні якості допомагають і Вам, і команді не губитися у важкі ігрові моменти, збиратися з духом і перемагати?

    С.М.: Безумовно, футбол – це гра командна. З виходом на більш сильний рівень, граючи із сильними суперниками, команда дорослішає у всіх відношеннях.  Проте студентський футбол має свої мінуси. У нас, наприклад, у зв’язку із завершенням навчання, весною залишило команду відразу п'ятеро гравців основного складу. Це помітно вплинуло на гру, але проявили себе ті, хто був на заміні, і зараз вони нічим не гірші за своїх попередників. 

     Дозаявили декількох першокурсників, деякі зних відразу влились в команду, деякі подають м’ячі та підносять воду - цей етап теж необхідно пройти. Взагалі того, хто не зміг себе зарекомендувати восени брати не будемо, мені зручно працювати коли у команді 22-24 футболісти, а зайві лише заважають. До того ж, повернуться випускники на навчання в магістратуру. Скажіть, що може бути кращим для студента чи курсанта: навчаєшся у престижному навчальному закладі та ще й граєш у топ-команді, а на тебе приходять подивитися твої ж одногрупники, граєш на стадіоні ім. В.В. Лобановського, тебе показують по телебаченню. Це фантастично! У свій час ми навіть не мріяли про таке. Цінувати просто необхідно ці речі.

     Звичайно наш ВНЗ специфічний і відрізняється від цивільних, існує багато перешкод, які заважають тренувальному процесу. Гравці нашої команди заступають на службу по охороні громадського порядку в м. Києві, несуть службу в добових нарядах по інституту, точно виконують розпорядок дня, чого не скажеш про цивільні вищі навчальні заклади, де вже у 13.30 закінчуються заняття і можна йти на всі чотири сторони. Є ще й багато тих, хто "допомагає", як кажуть, служити. Наприклад, після футболу гравці нашої команди ще можуть приїхати і заступити у наряд ввечері на добове чергування, цілу ніч патрулюють прилеглу територію, а взагалі-то мали б відпочити. Із цим боремось, думаю все налагодиться. Ректор особисто пообіцяв підтримку.

      Кор: Наскільки важливі традиції в роботі з командою?

    С.М.: Традиції і забобони є у кожній команді. Звичайно, перед грою ми проводимо установку, ставимо конкретні завдання кожному гравцю, аналізуючи суперника, погодні умови та багато іншого. Після гри проводимо розбір, хто як зіграв, потім ще проводимо обговорення у соціальних мережах, де кожен може перечитати та осмислити суть. Це необхідно робити, інакше команда просто приречена на поразку. Мікроклімат команди завжди повинен бути здоровим, ніяких сварок та образ один на одного. Ми – команда, а це означає, що усі повинні працювати на результат. Наголошую, що усі, а не кожен окремо. У футболі все складається із дрібниць, але ці дрібниці мають величезний вплив. По можливості відвідуємо церкву, яка розташована у нас на території. Останній раз, коли нас благословив Отець Віталій, ми на виїзді перемогли славнозвісну вишгородську "Чайку". Приємність поколінь продовжується, тому вважаю, що традиції зберігаються.

   Кор: Як Вам вдається вирішувати проблеми, пов'язані з інфраструктурою? Адже не кожна команда навчальних закладів має таке гарне футбольне поле, яким є "Віта-Поштова"? У вас є постійні спонсори?

    С.М.: Футбольне поле "Віта-арена" було збудоване у 2011 році. Воно відповідає всім стандартам та відноситься до категорії "А". Трав’яне покриття поля – це рідкість на сьогоднішній день, бо всі намагаються стелити синтетичне для того, щоб поле приносило ще й прибутки від його оренди. У нас поле винятково для нашого ВНЗ.

   Його будівництвом займався голова ФСК "Динамо-Академія" Сокуренко Валерій Васильович. Саме цей керівник допомагає нам успішно вирішувати всі питання, пов’язані із інфраструктурою. Хто, як не ми повинні розвивати футбол в академії? До того ж, це не головні завдання, які входять у наші функціональні обов’язки, і нас ніхто не заставляє це робити.  Скоріше за все, це хобі. Валерій Васильович, наприклад, відповідальний за справи академії - він проректор НАВС, я - за справи факультету, який готує оперуповноважених карного розшуку та налічує 600 курсантів. Хто хоче, той встигає скрізь, а хто не хоче, той постійно шукає причин. Головне - побільше мати таких керівників, які живуть для інших, будують не у себе на дачі, а в стінах рідного навчального закладу. 

   Велика подяка Ректору НАВС генерал-майору міліції Чернєю Володимиру Васильовичу, з його призначенням наші організаційні питання стали  вирішуватись значно швидше. Переконаний, що наш ректор - людина слова: «Сказав, пообіцяв – зробив». Саме такими повинні бути ректори ВНЗ, людьми простими, які вийшли із народу, пройшли шлях знизу вверх, в даному випадку від рядового до генерала, та зберегли свою порядність і офіцерську честь. Повірте, сьогодні це досить важко та майже нереально, але є винятки. Володимир Васильович – яскравий приклад цьому. Він завжди з повагою ставиться до всіх людей, а із особливою вдячністю  до тих, хто вміє працювати краще за інших. У свою чергу ми його не підведемо та зробимо все можливе для того, щоб він тримав у руках і кубок міста, і золоті медалі чемпіонату. Обов’язково. 

   Ми пишаємося тим, що у нас на кафедрі спеціальної фізичної підготовки на посаді професора працює заслужений майстер спорту СРСР, володар кубку-кубків та супер-кубку УЄФА 1975 року у складі "Динамо" Київ, бронзовий призер Олімпіади 1976 року в м. Монреаль (Канада) легендарний футболіст Стефан Михайлович Решко. Саме він у 1975 році виключив із гри славнозвісного нападника "Баварії" Герда Мюллера. В команді грали такі особистості як Блохін, Колотов, Мунтян, Трошкін, Решко, Буряк, Коньков, а керівництво командою здійснював тандем молодих тренерів -  Лобановський та Базилевич. Тоді "Динамо" виграло 2:0 і навіки вписало своє ім'я в історію. Стефан Михайлович завжди допомагає своїми професійними порадами.

   Такі люди, як Місюра Вадим Ярославович, піднімають з колін студентський футбол, і ми повинні об’єднатися всі задля того, щоб йому допомогти. Його команда якраз створює для цього всі необхідні умови.  Дуже болісно чути, що у топових ВНЗ не можуть знайти якийсь невеличкий членський внесок за участь команди, і через це ВНЗ не бере участі у чемпіонаті. Студенти, гоніть таких тренерів чи начальників, чи кого там ще, які ходять на роботу і протирають штани,  які не можуть вас об’єднати,  які не дають вам грати, нарікаючи на те, що ваш ректор не приділяє футболу уваги! Беріть все у свої руки і самі вирішуйте ці питання, життя ж на місці не стоїть, а час відчувається лише тоді, коли він утрачений. А не виходить, звертайтесь у ФАСК – ми вам обов’язково допоможемо! Негайно ставайте колективним членом ФАСК, негайно! Все у наших із вами руках. Хто, як не ми? Ось вам і відповідь на ваше запитання про інфраструктуру та спонсорів.

 

    Кор: Згадайте, будь ласка, коли Ви вперше зрозуміли, що будете дружити з футболом, і що він буде займати в Вашому житті настільки відчутне і важливе місце?

    С.М.: З того часу, як себе пам’ятаю, так трапилось, що мій батько був інструктором по спорту, і футбол у нашій сім'ї був на першому місці. Пам’ятаю свого першого тренера Шарудило Юрія Миколайовича, він навчив мене першим правильним азам, і з ним ми брали участь у багатьох районних та обласних чемпіонатах та турнірах серед дитячих вікових груп 1977-1978 років народження. По закінченню навчання в школі, вступав на навчання до Інституту фізкультури, але напередодні іспитів в одній грі отримав травму коліна (меніск), і мені на місяць наклали гіпс – тоді тільки так і лікували. Документи забрав і восени потрапив у ЗС України на строкову службу.

   Все пішло шкереберть, не так, як планувалося, до того ж, травма постійно давалася взнаки. Проте на сьогоднішній день я не шкодую і розумію, що все, що трапляється з людьми, це обов’язково на краще. З футболом не розлучався, грав на області за команду військової частини. Потім робота, навчання - довго розповідати.

   У НАВС я із 1999 року, і саме тоді ми спільно з викладачем кафедри спеціальної фізичної підготовки Володимиром Григоровичем Кошелем створили футбольний клуб "Динамо-академія". Я пишаюся тим, що стояв у витоків команди. Виступали в чемпіонаті м. Києва та у змаганнях серед студентів, одночасно дехто з нас  їздив грати і на першість Чернігівської та Київської областей – все встигали, інколи навіть було по дві гри в один день.  Тоді у нас також був потужний колектив, багато хто сьогодні з моїх тодішніх товаришів займає ключові адміністративні позиції у топ-командах м. Києва та Київської області. Ми завжди на зв’язку і підтримуємо дружні відносини, адже нас об’єднав футбол.

    Так вийшло, що у нас на кафедрі спеціальної фізичної підготовки немає фахівців, тренерів по футболу, культивується гирьовий спорт, боротьба, самбо (наші курсанти чемпіони світу та Європи у цих видах спорту). Саме тому і доводиться виконувати усі педагогічні, тренерські та адміністративні функції в особистий час, коли вже треба їхати додому. Тому футбол займає значне місце  у моєму житті. І на нього мені нічого не шкода - ні грошей, ні здоров’я, ні сил.

    Кор: А серед всесвітніх професіоналів у Вас є кумири? За які клуби вболіваєте? 

    С.М.: Зінедін Зідан – беззаперечно, це великий футболіст, який вийшов із бідної сім’ї, і сам усього добився своєю працею. Він допомагає бідним, витрачаючи щорічно мільйони доларів. Його портрет висить у мене у кабінеті як ікона. Багато про нього знаю та із нетерпінням чекаю, коли він стане головним тренером мадридського "Реалу". Серед закордонних клубів вболіваю за "Реал" Мадрид, в Україні до останнього та назавжди - за "Динамо" Київ.

    Кор: Ну і наостанок Ваші побажання футболістам.

    С.М.: Молодим футболістам хотілось би побажати успіху. Ви повинні знати, що кожне тренування робить вас сильнішими. Зіданами, Неймарами та Мессі не народжуються, а стають у процесі роботи над собою. Поменше розмов під час гри, ви на футбольному полі повинні доводити грою, а не сперечатись із суддями. Судді теж помиляються. Є така народна приказка: "Розумний навчає, а дурень повчає". Мені було неприємно, коли після однієї із кубкових ігор до нас підійшов  "футболіст", гравець переможеної нами команди у формі збірної України, і почав з’ясовувати стосунки щодо причин поразки власної команди. Мовляв, це випадковість, що вони сильні, а ми "так собі". Я намагався йому дати декілька порад, але він мене не чув. Можливо, це були емоції, бо ми набили їм тоді цілу "торбу" (ред.: голів у грі, звичайно), до того ж дублюючим складом. Я поспілкувався із тренером тієї команди, і він теж дав негативну оцінку як нестриманому гравцеві.

  Як свідчить практика, такі "ігракі" далеко не йдуть, а з часом взагалі зникають із футбольного Олімпу. Необхідно бути простішим, а не демонструвати свої "мажорські" вибрики. Особисто я у роботі з командою  дотримуюсь однієї футбольної фрази, яку сказав німецький фахівець і тренер Юрген Клопп: "Я никогда не возьму к себе в команду негодяя, как бы здорово он не пинал мяч". Від таких людей команді буде лише горе, і ніякої користі такі гравці вам не принесуть. Будуть лише ходити по полю та повчати усіх, як правильно бити по м’ячу. Повірте, ці слова сказані досвідом поколінь….

   Нехай вам щастить, завжди влучайте у дев’ятку та не потрапляйте в офсайд!

Інтерв'ю підготували:
Денис Віленський
Ростислав Самарцев

 
27 червня 2014

 4755 переглядів

 
 
123123