Руслан Мішаровський: «Переді мною стояло завдання зібрати наших футболістів, об’єднати їх та поставити конкретні цілі та завдання»

   Кореспондент Футбольної асоціації студентів міста Києва завітав до Інституту фізичного виховання НПУ імені М. Драгоманова, де зустрівся та поспілкувався з Русланом Миколайовичем Мішаровським,  тренером студентської чоловічої збірної команди університету з футболу та міні-футбол НПУ.

Кор: Руслане Миколайовичу, команда НПУ імені М.Драгоманова з футболу та міні-футболу провела минулий сезон дуже результативно. Які завдання були поставлені Вами перед гравцями?

 На початку навчального року ми зібралися разом з Президентом клубу (ред.: Президент НПУ-Київ Андрій Голякевич) та нашими футболістами та виокремили основні пріоритетні завдання сезону. Головною нашою метою було потрапити на Чемпіонат Європи в Голландії. Ми с цим завданням впоралися. Спочатку нам потрібно було перемогти у першості Києва з міні-футболу для того, щоб потім представляти команду на Всеукраїнських змаганнях. Але, оскільки на рівні України змагання не проводилися, нам автоматично було запропоновано представляти Україну на Чемпіонаті Європи.

  Додатковим завданням також було увійти до трійки кращих команд Києва з футболу, але вийшло так, що у чемпіонаті нам не пощастило. Все ж наша команда вийшла наступного сезону до Вищої ліги, а також виграла Кубок Києва, що дуже приємно. Тобто, фінал Кубку Києва на Cтадіоні "Динамо", який ми виграли у Національної академії внутрішніх справ (НАВС), - це наша другорядна ціль. На початку сезону виграш у Кубку навіть не обговорювався, йшла мова лише про виграш Чемпіонату м. Києва з міні-футболу серед студентських команд, а у інших змаганнях піднятися якомога вище.

Кор.: А як формувався склад команди на початку сезону? Минулорічні гравці могли залишити команду? Чи багато новачків з'явилося у збірної НПУ?

  Ми беремо участь у різних турнірах з міні-футболу та з футболу. Що стосується міні-футболу, у нас протягом п'яти років є сформована команда, у складі якої здебільшого гравці четвертого та п'ятого курсів. Також приходять хлопці з першого та другого курсів, але вони зараз лише проглядаються у якості основних гравців. Як я вже казав, у нас було конкретне завдання перед основним складом команди - вийти на Чемпіонат Європи, тому змін великих у нашій збірній не було.

  А щодо великого футболу, то звичайно, ключовими гравцями залишились старшокурсники, які встигли себе зарекомендувати ще минулого сезону, коли ми виграли Динамівську Студентську лігу. Крім того проводили ротацію складу молодими футболістами - з першого та другого курсів. Оскільки у нас немає стадіонів, продивлятися гру молоді нам доводилось безпосередньо на змаганнях. В осінній частині Чемпіонату м. Києва по футболу (ФАСК) ми не пройшли до Вищої ліги. Чому не пройшли?  Тому що нашим завданням було подивитися на молодь, яка долучилася цього року до команди. Зі старших гравців грало лише двоє-троє студентів. Завдання ми виконали, молодь продивилися, зробили висновки і вже після зими, коли нам потрібно було грати у кубковому розіграшу з футболу, ми підсилилися. До другого етапу Чемпіонату ми сформували кістяк зі старших студентів та доповнили його молодшими, а потім цей склад команди посів друге місце у своїй групі і виборов право грати у Вищій лізі.

 Тому як висновок, можу сказати, що у міні-футболі в нас був вже награний "кістяк команди". А осіння частина великого футболу стала експериментальною, бо я хотів подивитись на що здатна молодь. А вже на весняну частину чемпіонату та кубковий розіграш кращі гравці з новачків потрапили до основного складу. І як ви бачите, результат очевидний.

Кор.: А яким чином команда награла собі таку взаємодію, адже навіть після відбору основного складу команди потрібно «зігратися» на футбольному полі?

  Кістяк з міні-футболу, який входив до збірної з футболу, складався з 5 чоловік. Всі інші - хлопці з осінньої частини чемпіонату. Ми відібрали їх з першого і другого курсів, дали їм разом трохи пограти. А весною, починаючи з матчу проти Університету імені Б.Грінченка в 1/8 фіналу кубкового розіграшу, ми почали награвати постійний склад команди, який дійде до фіналу. Так вийшло, що хлопці з футзалу та молодші гравці порозумілися і знайшли спільну мову на футбольному полі. Мабуть це тому, що, по-перше, вони живуть разом в гуртожитку, по-друге, навчаються разом, тобто скрізь один одного бачать і знають. Вони прекрасно знають мою вимогу - відчуття єдності, адже ми одна команда. 

Кор.: Якщо говорити про міні-футбол, то за весь Чемпіонат команда зіграла 13 матчів, і всі 13 закінчились перемогою збірної НПУ - такий результат вже не можна перевершити, можливо лише повторити. У чому полягає секрет команди НПУ імені М.Драгоманова, який забезпечив таку блискучу гру?

  По-перше, команда НПУ грає вже багато років у Першій лізі. Виходить так, що у нас крім Чемпіонату та Кубку ФАСК кожного тижня є ще гра у першості України. Тренуємось ми п'ять разів на тиждень, хлопці мають рівень Першої ліги, а якщо постараються, то й, можливо, Вищої ліги.

  Оскільки команда грає та тренується однаковим складом, то матчі Чемпіонату м. Києва з міні-футболу їм давались легко, навіть коли траплялись сильні суперники такі як НАВС, НУФВСУ-МАУП, НУХТ та КПІ. Щоправда, на цьому етапі я був змушений їм говорити, що треба грати та ставитись до суперника серйозно, тому що не завжди легко грати проти команди психологічно налаштованої на перемогу.

  Чому ми програли НАВС у Кубку по пенальті? Тому що на гру ми вийшли розслаблені, і коли вже пропустили два голи, тоді вже довелося отямитись. На ті ж самі граблі наступила збірна Національного університету харчових технологій після нас (ред.: після чвертьфіналу проти НПУ імені М.Драгоманова команда НАВС у півфіналі по пенальті пройшла збірну НУХТ).

  До кожної гри потрібно ставитися психологічно відповідально. Не варто вважати, що якщо ви граєте у Першій лізі України та тренуєтесь п'ять разів на тиждень, то ви вже переможець. Врешті-решт, суперник може мати просто більше бажання пройти далі. А щодо того, що програли лише за лотереєю у вигляді пенальті, то я вважаю, що НАВС хотів вийти у півфінал сильніше нас.

Кор.: Ви сказали, що хлопці тренуються пять разів на тиждень. Таке навантаження не впливає на якість навчання гравців?

  Навчальному процесу такий графік аж ніяк не заважає. Традиційно всі заняття проходять з 8 до 14 години, а тренування починаються о третій. Скажімо, якщо у хлопців три пари, вони спокійно можуть повчитися до 12:30, потім годину відпочити, і вже після піти на тренування.

Кор.: Якщо оцінювати такий рівень підготовки, то можна сказати, що НПУ - це футзальний колектив. А як у наступному році буде виглядати команда НПУ з футболу, чи буде збережено минулорічний формат експериментальної осінньої частини чемпіонату, чи буде команда впевненіше битися у Вищій лізі?

  Я б не сказав, що НПУ - це лише футзальна команда. Спробую переконати. Перш за все, у НПУ імені М. Драгоманова є Інститут фізичного виховання і спорту, куди вступають здебільшого молоді футболісти, а не гравці футзалу. До нас приходять і з ДЮСШ-15 (ред.: одна з найкращих юнацьких спортивних шкіл України; в ДЮСШ-15 проводиться підготовка з 6-ти видів спорту: футболу, тенісу, гірськолижного спорту, лижних перегонів, велоспорт-шосе, настільного тенісу), і з молодіжки "Динамо" (Київ), і хлопці з ЦСКА, раніше ще приходили з "дублю" Арсеналу (ред.: у 2013 році клуб було розформовано). Були досить серйозні футболісти, які пройшли велику школу, деякі навіть грали за основний склад "Арсеналу" і в Лізі Європи встигли побувати, хоча недовго (ред.: "Арсенал" отримав технічну поразку у першому раунді Ліги Європи за вихід на поле дискваліфікованого футболіста і припинив свої виступи у турнірі).  

  По-друге, 5 років тому нас запросили на українсько-польський проект - футбольний турнір між командами вищих навчальних закладів України та Польщі. Переді мною стояло завдання зібрати наших футболістів, об’єднати їх та поставити конкретні цілі та завдання. Перший рік змагання проходили в Україні, у фіналі на Стадіоні імені В.М. Баннікова ми переграли команду з Польщі з рахунком 3:0. Наступного року, вже в гостях у поляків, у нас вийшло лише вийти з групи. Хоча наступного розіграшу, знову в Україні, ми здобули третє місце. У 2012 році виграли Кубок студентського турніру присвяченого 85-річчю «Динамо» (Київ). А у 2013 році утворилась Студентська ліга «Динамо», яку ми також виграли. Тому не можна казати, що ми лише футзальний колектив, у нас багато хороших хлопців, які грають саме у великий футбол.

  Стосовно наступного сезону, то можу сказати, що осінню вже експериментів не буде. Основний склад команди сформований, можливо, лише деяка частка нових гравців долучиться до збірної. Грати у чемпіонаті буде та команда, яку ви бачили на фіналі Кубку м. Києва. Лише деякі корегування позицій за допомогою нових молодих гравців будуть проходити протягом сезону.

Кор.: А багато футболістів залишають команду? Яка буде їм заміна та на що розраховувати молодому поколінню?

  Це звичайний процес, коли гравці закінчують навчання та вже не можуть виступати за збірну університету, хоча за регламентом двоє випускників все ж мають право ще пограти у команді. Цього року близько чотирьох-шести футболістів залишають нашу команду. У будь-якому випадку ми будемо шукати їм заміну. Обов’язково будемо продивлятися не тільки перший курс, а й студентів другого року навчання. Хлопці, які цього року сиділи на лавці запасних, матимуть змогу себе проявити. Тим паче, я вважаю, що вони вже побачили як грають наші «ветерани», психологічно їм буде легше. Як показує практика, дуже мало футболістів, які відразу заграються та потрапляють до основного складу з першого та другого курсу. Хлопці ходять і ходять на тренування, а вже, наприклад, на третьому році навчання вони психологічно та фізіологічно стають дорослішими і можуть легко впоратися з завданнями, які перед ними ставляться. І їм набагато легше проявити та показати свої футбольні здібності за такої фізпідготовки та відчути відповідальність на полі чи у залі.

Кор.: У чому особливість тренерського процесу НПУ імені М.Драгоманова? Як драгоманівці готуються до футбольного матчу, і як до футзального?

  Я б сказав, що футзал і футбол це досить різні види спорту, але вони завжди залишатимуться двома сторонами однієї медалі. Щодо футзалу, то я вже зазначав, що ми проводимо тренування п’ять разів на тиждень, на яких ми відпрацьовуємо всі можливі розіграші та стандарти – проходить повноцінний тренувальний процес. 

  А у великому футболі тренери проводять всю роботу над тактичними та схематичними діями команди самостійно, а розмовляти з футболістами починаємо вже на самому футбольному полі перед грою. І тільки вже під час гри, коли футболісти знаходять спільну «футбольну мову» на полі, вносяться корективи до початкових настанов.

  Саме з футболу повноцінних тренувань немає. Така ситуація склалася через те, що в нас немає власного футбольного поля. Якби в нас воно було, нам було б легше. Якщо зараз без власного місця для проведення тренувань команда показує хороший результат, то, я вважаю, що за його наявності команда НПУ імені М.Драгоманова вигравала б більше змагань з футболу.

Кор.: Розкажіть про фінал Кубку м. Києва серед студентських команд. Як тренер команди дайте характеристику гри Ваших підопічних та матчу в цілому.

  Перед фінальною грою у нас ще була надважлива та тяжка гра у півфіналі проти збірної КНТЕУ, яка стала чемпіоном України. Наш суперник був сильним, психологічно загартованим (не дарма ж завоювали чемпіонський титул), зіграним. Я налаштовував своїх хлопців на те, що не потрібно думати про фінал, а треба спочатку зіграти у півфіналі. Гра склалася на нашу користь.

  У фіналі нашим суперником стала збірна НАВС. Ми вже грали проти цієї команди в Студентській лізі «Динамо» взимку. Під час тієї гри ми просто «катались снігом» та програли з великим рахунком. Коли вже зустрілися командою перед фінальним матчем, я сказав їм одне: «ви вже бачили нашого суперника, ми вже з ним грали». НАВС – це сильна, сформована команда, футболісти натреновані, хлопці витривалі, з сильним футбольним інтелектом.

  Нашим завданням під час гри було притримуватися власної тактики, серйозно ставитися до гри і ні в якому разі не йти за суперником та не піддаватися на хитрощі, прийоми та комбінації футболістів НАВС. Головне, що я казав хлопцям, це те, щоб вони на футбольному полі були одним колективом, і якщо вони цього дотримуватимуться, то досягнуть результату. Моєю головною настановою було у будь-якому випадку зберігати нашу схему гри, навіть у разі пропущеного м’ячу.

  У першому таймі з перших хвилин на нас було здійснено тиск, але хлопці впоралися з ним, після чого вже пішла рівномірна гра. Я перед матчем казав, що у нас будуть моменти, і якійсь з них ми мали б реалізувати.

  І ми забили, і команда відразу відчула власні сили. Все ж ми могли й пропустити гол до кінця першого тайму, але добре зіграв захист та наш воротар. В перерві я сказав хлопцям, що вони своє завдання виконали на всі 120 відсотків. І зазначив, що треба далі продовжувати грати такою грою та бути вдвічі обачними, тому що команда, яка програє, захоче якнайшвидше відіграти пропущений м’яч.

  На цьому етапі нам важливо було зіграти надійно в захисті, а така гра може забезпечити успішний контр випад. Так і сталося, наприкінці другого тайму у нас були дві прекрасні можливості забити. Напевно, хлопці або сильно повірили в себе, або перелякались, що вийшла така неочікувана проста ситуація – вихід вдвох на одного кіпера, що в інших 10 таких випадках, вони 10 разів й забили.

  Я розумію, це хвилювання, напружена гра, та й м’яч круглий. Дуже добре в останні п’ять хвилин відпрацювали захисники, коли був просто божевільний тиск на наші ворота – і кутові, і штанги. Скажімо, вдача була на нашій стороні.

  Після матчу я подякував команді за розуміння і за виконання моїх вказівок щодо гри.

Кор.: В інтерв’ю для Футбольної  асоціації студентів м. Києва тренер НАВС Сергій Бортник сказав, що у наступному сезоні у матчах проти НПУ імені М.Драгоманова його команда нагадає про свій авторитет з «футбольною злістю»? Якими для Вас будуть наступні матчі проти команди НАВС?

  У нас ні в футзалі, ні в футболі ніколи немає поняття «налаштування» на суперника. Завжди перед матчами я намагаюся донести до хлопців, що всі команди рівні. Тому що ми й наш суперник тренуємося. За силою всі однакові. Так, можуть бути різні тактичні побудови, хтось може індивідуально зіграти сильніше. Але спеціально на ту чи іншу команду ми не налаштовуємося. Ми готуємося до гри.  Сильні ігри можуть бути і у слабших команд, так само як і слабкі у сильних. 

  Я своїм футболістам кажу, що, якщо ви вважаєте, що ви сильніші за вашого суперника, тоді просто зробіть результат матчу на свою користь у першому таймі. Другий тайм грайте вже як хочете, але перша половина гри має бути за вами, де ви дійсно покажете, що ви сильніші.

Кор.: Хотілося б також дізнатися більше про Вас особисто. Розкажіть як Ви прийшли у футбол та футзал. Як розпочиналась Ваша тренерська карєра?

  Звичайно, кожен у дитинстві грав у футбол. Тоді, напевно, і з’явилась любов до футболу. Для мене завжди легко давались спортивні ігри: футзал, футбол, баскетбол, волейбол. Я рівноцінно у всі ці ігри грав і зараз граю за можливості. Після закінчення школи я захотів навчатися у Київському педагогічному університеті імені М. Горького (раніше так називався НПУ імені М.Драгоманова), поїхав до Переяслава-Хмельницького, бо лише у тамтешньому філіалі був центральний Інститут фізичного виховання. Я успішно вступив до цього вишу. Після студентських років у мене була ціль – працювати в університеті викладачем фізичного виховання і, звичайно, бути тренером. Своє завдання я виконав. В 1992 році прийшов сюди в НПУ імені М.Драгоманова, де працюю вже 22 роки. Оскільки раніше не було Інституту фізичного виховання, а була лише кафедра, то тренуватися нам доводилося майже на вулиці. А коли новим ректором НПУ імені М.Драгоманова став Віктор Петрович Андрущенко, а директором Інституту фізичного виховання та спорту – Тимошенко Олексій Валерійовича, у нас з’явилась можливість проводити тренувальний процес у залах.

  Тоді ж ми і розпочали створювати команду, а нашим завданням стало - потрапити до трійки кращих команд Києва з футзалу. Це було важко, тому що у багатьох вищих навчальних закладах таких як НУФВСУ та КПІ вже були дуже сильні команди. Але поволі ми почали потрапляти до бажаної трійки, не забуваючи паралельно грати також у турнірах з великого футболу. Ми організували турнір з футболу, який називався  «Кубок спортивного клубу Олімп». Розігрували ми його у гідропарку, а потім на Оболоні, тому що власного поля у нас немає. Грали «вісім на вісім».

  А Віктор Петрович Андрущенко запропонував провести Кубок ректора з футзалу серед студентських команд. І таким чином ми мали змогу продивлятися студентів не тільки з Інституту фізичного виховання, а й з філології, з фізмату, з історичного факультету. У турнірі брало участь 16 команд,а найкращих хлопців ми відбирали та запрошували у команду. В ті роки у нас була чудова збірна, за нас грали прекрасні гравці, з них деякі навіть грали за молодіжну збірну України. Зараз я багатьох з них зустрічаю в Бізнес-лізі, вони вже давно випустилися з університету, в багатьох вже є сім’ї, але хлопці люблять футзал та грають у професійних змаганнях.

  А пізніше нам надійшла пропозиція від закоханих у футбол гравців створити команду – так з’явився колектив «Київ-НПУ», який зараз грає у Першій лізі України. Вже чотири роки як існує команда. Ми їздили до Франції на неформальний чемпіонат Європи серед аматорських команд, де стали чемпіонами, а наступного року зайняли третє місце. 

  Ось такий він різноманітний тренерський шлях.

Кор.: В НПУ імені М.Драгоманова окрім Кубку ректора з футзалу, проводяться інші міні-футбольні турніри?

  Якщо брати до уваги хронологію наших турнірів, то вже з вересня у нас починається чемпіонат університету, де беруть участь мінімум 16-17 команд. Першість проходить за круговою системою у форматі двох груп, після чого сильніші виходять до півфіналу змагань. Таким чином, приблизно у грудні місяці ми визначаємо чемпіона НПУ імені М.Драгоманова. Потім ми проводимо Кубок ректора з футзалу, де команди грають вже на вибування. І в результаті, приблизно у березні-квітні проходить фінальна гра, яка супроводжується заповненими трибунами та справжньою вболівальниць кою атмосферою.

  Також паралельно ми проводимо Кубок директора Інституту фізичного виховання з футзалу, де беруть участь лише студенти Інституту фізвиховання. Вони діляться або за курсами, або за групами, і так само змагаються за титул чемпіона.  Також я знаю, що аналогічні змагання проводяться в інституті інформатики, інституті соціології.

  У нас досить багато внутрішніх турнірів, і навіть інколи доводиться переносити ігри, тому що наша збірна грає у багатьох турнірах: Перша ліга України (команда «Київ-НПУ»), Чемпіонат м. Києва (ФАСК), Кубок м. Києва (ФАСК), Чемпіонат України.

  Де знайти стільки залів і часу, щоб грати всюди?

Кор.: Університет допомагає розвитку студентської команди, як саме він її підтримує?

  Перш за все, хочу подякувати ректору Віктору Петровичу Андрущенко, тому що, якби не його любов до футболу та футзалу, нам було б дуже тяжко займати призові місця в багатьох турнірах останні 5 років. Від нього йде надзвичайна підтримка як фінансова, так і моральна: до, під час і після змагань. Віктор Петрович часто зустрічається з нашими гравцями, говорить слова вдячності, настанови. Він дуже пов’язаний з нашою командою. Намагається не пропускати жодного нашого турніру та виїзду команди. Так само велику участь у підтримці команди бере ректорат: Олег Семенович Падалка, Анатолій Петрович Кудін, Богдан Іванович Андрусишин. Це люди, які дуже сильно люблять футбол, і самі в нього грають. У нас щовівторка до зали приходять викладачі та проректори аби пограти. Вони постійно нас підтримують та дуже тісно співпрацюють з нами. Навіть, скажімо, якщо у нас проходить якась фінальна гра, а у них на цей час призначені ділові зустрічі чи конференції, вони не вагаючись приїдуть до нас, щоб нас підтримати. Ось така у керівного складу нашого університету любов до нас.

Кор.: Після тріумфу НПУ імені М.Драгоманова у Кубку м. Києва з футболу чи зміниться ситуація з відсутністю футбольного поля для тренувань у команди? Що думає про це керівництво університету?

  Відразу після нашої перемоги у кубковому розіграші керівництво повідомило, що зараз ведуться перемовини стосовно того, аби з вересня у нашої команди з'явилась можливість проводити тренувальний процес на стадіоні "Живчик-Оболонь". Зараз робиться все можливе, щоб поліпшити нам умови тренувань, щоб не тільки футзальна команда добре тренувалася, а й футбольна команда мала змогу збиратись хоча б двічі на тиждень на справжньому футбольному полі.

Кор.: І наостанок ваші побажання читачам та футболістам.

  В першу чергу, я хочу подякувати керівництву університету, ректору Віктору Петровичу Андрущенко за надану допомогу, за його прихильність до футболу і до команди. Також хочу сказати слова подяки своїм колегам і всім, хто брав участь у досягненні нами всіх звершень та нагород. І безперечно, я і команда вдячні нашим прекрасним вболівальникам. Ми всі чудово бачили вашу підтримку на Стадіоні "Динамо" з фаєрболами. Наші студенти дуже добре розуміють, як ми віддаємось футболу та футзалу. А найголовніше, хочу побажати всім, по-перше, здоров'я, а по-друге, мирного неба над головою - без нього зараз дуже важко. А своїм гравцям і університету - тільки перемог!

Інтерв'ю підготував
Ростислав Самарцев

 
13 серпня 2014

 2860 переглядів

 
 
123123