Олександр Гаврильченко: «Футбол – етап життя, який варто пройти»

Команда з футболу "Університету культури" КНУКіМ цьогоріч чудово стартувала у ХХ Чемпіонаті столиці серед студентських команд під егідою Футбольної асоціації студентів м. Києва: три гри - три перемоги.

Журналісти Спортивно-оздоровчого комітету КНУКіМ вирішили поцікавитись в чому ж запорука такого вдалого старту нашої команди у нового головного тренера Олександра Гаврильченко в змаганнях ФАСК.

Олександре Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, про себе: чим Ви займались раніше, як довго у спорті та чи був у Вас досвід роботи з студентськими командами?

– Доброго дня! У спорті я з дитинства. Як привели мене батьки у 7 років на футбол, так я і займаюсь цією справою дотепер. З часом зрозумів, що треба йому віддаватись повністю. На мою думку, це діяльність, яка в мене виходить найкраще, тому я не збираюсь змінювати напрямок роботи. Моя кар’єра почалась з дитячої школи, потім грав на обласному рівні, далі у мене був перший професійний контракт – я їздив на перегляд до різних команд Першої ліги, але, на жаль, з тривалою кар’єрою професійного гравця не склалося. Зараз я налаштований на тренерську діяльність. Зі студентами до цього не працював, тому для мене це новий досвід. Сподіваюсь, він буде результативним і успішним для нас. А далі життя покаже.

Ви маєте великий досвід виступів на аматорському рівні, вищу профільну освіту, тренерську ліцензію. Чому Ви вирішили присвятити життя саме спорту і тренерству, і що спонукало Вас до такого рішення?

– Насправді, я мріяв про професійну футбольну кар’єру, але отримав багато серйозних травм. Звичайно, не можна у всьому звинувачувати їх, але так склалось, що далі у професійному спорті я не пішов. Мені стала цікавою тренерська діяльність. Я все ж вирішив присвятити своє життя футболу (хоча б в такому прояві). А як воно буде далі – не знаю. Я попрацював з відомими тренерами, отримав ліцензію С, хочу зараз спробувати отримати ліцензію В і далі підвищувати свою кваліфікацію. Сподіваюсь, у мене це вийде і я зможу успішно працювати у цьому напрямку.

Нам відомо, що Ви також наразі граєте в Чемпіонаті України серед аматорів за ФК «Агродім».Чи не важко Вам поєднувати цю діяльність з тренуваннями та іграми команди КНУКіМ?

– Намагаюсь поєднувати. Мені цікаво, адже це своєрідний черговий виклик для мене. Окрім того, що ми працюємо на аматорському рівні у ФК «Агродім», ми ще й тренуємо. Я там тренер, що грає. Нещодавно (як ви вже знаєте) мені запропонували тренувати студентів. Я переглянув кілька ігор команди КНУКіМ навесні, висловив свої думки, а вже наприкінці літа мав розмову із Дмитром Макухою (Голова СОК КНУКіМ). Він і запропонував мені зайнятися командою, а також поставив конкретні завдання на сезон, які разом з командою намагатимусь виконати.

Як пройшло Ваше перше тренування з командою? Чи швидко Ви знайшли спільний мову із хлопцями?

– Перше тренування пройшло дуже добре. Як тренер, я одразу розповів хлопцям про всі принципи, яких дотримуюсь і яких навчатиму. Пояснив їм чому ці принципи настільки важливі.

То що ж це за принципи?

– У першу чергу, – це дисципліна, як на футбольному полі так і в побуті, тому що футбол починається з побуту. Якщо ти не дотримуєшся дисципліни в побуті, то на футбольному полі нічого не вийде. Я все пояснив гравцям, вони мій спіч зрозуміли. Я їм одразу наголосив: «Хлопці, футбол і команда – це як єдине ціле, єдина сім’я. Якщо якийсь член сім’ї з неї випадає, то це вже не сім’я». Треба поважати своїх партнерів, тренерів, людей, що організовують всі ігри. Зараз у нас чудовий колектив. Я сподіваюсь, що надалі ми продовжуватимемо у тому ж дусі. Хлопці всі стараються. Деяких з них я знаю давно, адже вони також грають в Чемпіонаті аматорів за ФК «Агродім». Основні гравці команди КНУКіМ, з якими я познайомився тільки цього сезону, склали враження відповідальних людей, які серйозно ставляться до тренувань, віддаються їм сповна. Знайти спільну мову з ними було не важко. Все склалося як потрібно.

Скільки ігор було проведено з початку Вашої роботи і яким наразі є результат?

– Ми зіграли чотири гри: одну товариську, проти університету ім. Бориса Грінченка (виграли 7:3), та три офіційних. Перша була з командою НПУ ім. Драгоманова. Виграли з рахунком 4:1. Потім грали проти КНЕУ, також виграли – 4:2. Останню гру також виграли у другої команди КНТЕУ – 5:0. Перед останньою грою я добре налаштував хлопців на те, що легко не буде. Вони це прийняли всерйоз і дуже добре зіграли. Моментами гра мені дуже сподобалась: все було компактно, збалансовано і дисципліновано. Попереду на нас чекає важка гра проти збірної Національної академії внутрішніх справ. У ній ми і перевіримо чого варті і спробуємо продовжити виграшну серію.

Чи є у Вас якась особлива стратегія під час кожної гри, що приводить до перемоги? Чи, можливо, це все – результат постійних тренувань?

– Звичайно, основа підготовки – це тренування. Командою ми награємо певну тактику та комбінації, а потім намагаємось їх дотримуватися протягом всієї гри. Стратегічно готуємось до кожного суперника індивідуально, відштовхуючись від стилю гри суперника і підбору гравців, намагаємося змусити його грати в наш футбол.

А скільки часу займає одне тренування?

– Півтори години.

Чи вважаєте Ви команду Університету культури перспективною та здатною цього сезону завоювати нагороди?

– Безумовно! Якби я не бачив перспективи у цій команді, я б не працював з нею. Мені було б не цікаво. Я бачу, що хлопці сповна віддаються на тренуваннях та відповідально ставляться до ігор. Вважаю, що зараз все виходить добре.

Які у Вас плани на майбутнє команди? Можливо, будуть якісь реформи, зміни у складі?

– Поки що ми дотримуємось того, що встановили спочатку. Тренуємось, граємо. Єдине, хотілось би аби ми взимку не припиняли тренуватись, не застоювались. Аби брали участь у різних змаганнях, турнірах. Якщо будуть відповідні умови і взимку ми зможемо продовжувати підготовку, хотілося б взяти участь у якомусь турнірі на час паузи в чемпіонаті. Я максималіст і завжди ставлю найвищі завдання перед командою. Сподіваюсь, що ми і результатів доб’ємось найвищих.

Зовсім скоро наступна гра. Як Ви розцінюєте шанси команди на перемогу? Що може завадити перемогти, а що, навпаки, допоможе?

– Шанси я не можу оцінювати об’єктивно, адже не до кінця знаю команду суперника. Хлопці кажуть, що це сильний суперник, тим паче, сама назва університету – НАВС – говорить сама за себе. Ми в свою чергу, будемо дотримуватися дисципліни на полі, тактики, що її я проповідую гравцям. І в нас обов’язково все вийде! Я вірю тільки в позитивний результат.
Наостанок, що б Ви хотіли побажати нашим студентам-читачам? Чи можливо у Вас є якісь прохання?

– В першу чергу, хотів би просити їх, аби приходили на ігри підтримувати команду. Зараз нам цього не вистачає. Хлопці грають за університет, вони віддаються, розуміють, що все це не просто так. Я їм весь час кажу, що вони прийшли не «просто м’яча поганяти». Футбол – етап життя, який варто пройти. І хотілось би, аби нас підтримували і регулярно приходили на ігри.

Розмову вела Софія Когут, за редакцією Марії Марченко та Дмитра Макухи.

 
11 жовтня 2018

 99 переглядів

 
 
123123