Олександру Мохунько виповнилось 50 років!

23 червня відзначає своє 50-річчя член Виконкому ФАСК, старший викладач кафедри спортивного вдосконалення НТУУ «КПІ» ім. Ігоря Сікорського, тренер футбольної команди «Політехнік» Олександр Дмитрович Мохунько. Від початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України, Олександр Дмитрович несе службу та боронить рідну землю зі зброєю в руках. Він сміливо змінив тренерський свисток на автомат. Нам вдалось поспілкуватись із сьогоднішнім ювіляром та записати невелике інтерв’ю з нагоди його дня народження.

Розкажіть про 24 лютого 2022 року та про те, як Ви дізнались що розпочалась війна. Якими були Ваші перші думки та емоції?

- Ми були з родиною вдома в Києві, в кімнату забігла донька та сказала, що розпочалися бомбардування. Ми швидко почали збиратися, адже мали план на такий випадок. У вишгородському районі ми маємо дачу у селі із підвалом, де було все підготовлено до військового стану і відносно безпечне місце для дружини та доньки. По дорозі ми чудово бачили як російські гелікоптери пролітають над Київським морем. Ми заздалегідь підготували запаси їжі та теплих речей, аби там це все пересидіти. Залишивши родину у відносно безпечному місці, я повернувся у Київ та вже на наступний день я прийняв дуже непросте рішення – піти у військомат. Я прописаний у Вишгородському районі, тому і поїхав одразу у військовий комісаріат м. Вишгорода, але там нікого не було, окрім хлопців, які також шукали можливості захистити власні домівки та рідних. Ми з цими хлопцями сіли по машинах та поїхали вступати в ряди територіальної оборони в Оболонському районі столиці. Згодом ми отримали зброю та почали патрулювати місцевість. 1,5 місяці я був саме на Оболоні. Патрулювання, блок-пости, перевірка документів, створення захисних окопів – це те, чим ми займались більшість часу. Тобто готували місто для зустрічі ворога. Згодом виявилось, що я мобілізований до завершення військового стану, тобто до нашої перемоги над окупантами.

Як Ваша родина сприйняла рішення про вступу до ТО та до того, що Ви будете із зброєю в руках нести службу?

- Дружина дуже важко сприйняла моє рішення і вважає, що я міг би більше зробити для безпеки власної родини. Вона мною пишається як громадянином України, але не пишається як власним чоловіком. Вони місяць були без мене у підвалі та дуже добре, що в тому напрямку не велись активні бойові дії. Проте там було чудово чути всі вибухи на околицях Києва та в деяких районах столиці. Їм було дуже страшно, а мене немає поруч. Саме тому ми вирішили, що треба їхати на захід нашої країни. Я їх посадив на евакуаційний потяг і трохи стало простіше морально. Та все ж це дуже важко, коли Ви окремо і не впевнені у безпеці один одного. Про це навіть важко згадувати.

Чи знаєте Ви своїх колег або студентів, можливо хлопців із футбольних команд, які зараз також із зброєю в руках захищають країну від варварів?

- Чесно кажучи більшість інформації стосовно цього я бачу у соціальних мережах, адже на спілкування з друзями та колегами по телефону не завжди є достатньо часу. Я спілкувався із Олексієм Яценко, який був також у ТО. Розмовляв нещодавно з Миколою Давиденко, який активно займається волонтерством, чимало моїх однокласників та партерів по командам зараз захищають Україну, а ще більше всіма способами намагаються допомогти наблизити нашу перемогу.

Що запам’яталось найбільше з перших місяців війни та Вашої служби?

- Буквально через тиждень після того, як мене перевели з Оболоні, саме в ту позицію був приліт російської ракети, хлопці не встигли окопатись і четверо загинуло на місці. Це дуже жахливо. Найважчим був перший місяць, було дуже холодно і багато доводилось працювати. Абсолютно різні люди за віком та життєвими поглядами об’єднались та згуртувались навколо спільної трагедії. Були такі шо не витримували всього цього, розуміли, що прийняли дуже складне рішення швидке рішення.

Окрім людської згуртованості одним із кращих моментів було знайомство із нашим командиром. Він зруйнував всі мої стереотипи про армію та взагалі про службу. Він дуже добре до нас відноситься, намагається робити все для того, щоб ми нічого не потребували. Ми постійно навчаємося, в нас був психолог і кожну неділю до нас приходив батюшка з церкви. Нас непогано готують до того, що зовсім скоро ми опинимось поблизу лінії фронту.

На Вашу думку як і коли закінчиться війна?

- Виходячи з того, що військовий стан продовжено до кінця серпня, я дуже сподіваюсь, що активна фаза війни та ведення бойових дій завершиться саме під кінець літа. Людський ресурс ми маємо, але нам недостатньо наразі чим воювати. Багато чого залежить від постачання зброї від наших партнерів і тут зволікати взагалі неможна, тому що важлива життя кожної людини. Все досить важко наразі йде із поверненням наших територій на півдні та сході України, але до кінця літа ми маємо спробувати вийти на ті кордони, які ще були 23 лютого. Але вже зараз чудово видно, що наші сусіди просто так не відчепляться від нас. Готуємось до гіршого, але сподіваємось на найкраще.

Сьогодні Вам виповнюється 50 років, з чим ми хочемо щиро привітати Вас. Про який подарунок Ви мрієте?

- Для мене найкращий подарунок зараз це знаходитись поруч із родиною і щоб ми всі були в безпеці. Можливо відпустять на кілька днів до рідних. Якщо настане мир у нашій країні – це буде дуже чудовий подарунок. Наразі зовсім інші побажання та життєві пріоритети. Дуже хочеться, аби наші діти жили в цивілізованому світі без агресії та дурної сили, саме за це наразі йде така боротьба.

Ми дуже Вам вдячні за виділений час! Ми щиро вдячні Вам за те що захищаєте нас та нашу землю! Вітаємо із ювілеєм та бажаємо найшвидшої перемоги, рідних та близьких поруч, а також повернення до життя, де тренерський свисток в руках більше ніколи не замінить зброя!

Владислав Третяк

Прес-служба ФАСК

 
23 червня 2022

 74 перегляда

 
 
123123