"Футбол-захоплення, футбол – професія, футбол – життя, футбол – мрія" - інтерв’ю з тренеркою жіночої збірної з футзалу КНУ ім. Тараса Шевченка Оксаною Андрущенко

"Футбол-захоплення, футбол – професія, футбол – життя, футбол – мрія" –  інтерв’ю з тренеркою жіночої збірної з футзалу КНУ ім. Тараса Шевченка  –  Чемпіонами сезону 2022 ФАСК –   Оксаною Андрущенко.

Для української та київської футбольної спільноти ім’я Андрущенко Оксани Миколаївни достатньо відоме, а ось студентське футбольне товариство має чудову нагоду ближче познайомитися з шестиразовою чемпіонкою України з футболу, п’ятиразовою володаркою Кубку України, екс- гравчинею національної збірної України з футболу, людиною,яка прийшла у футбол чотирнадцятирічною дівчиною і до тепер ( а це 36 років!!!) плідно працює та розвиває справу свого життя. Отже і питання , які ми обговорювали, стосувалися сьогоденних проблем у розвитку жіночого футзалу , зокрема популяризації цього виду спорту серед студенток вищих навчальних закладів Київа.

На початку розмови хотілось би почути, як Ви, пані Оксана, залучилися до футболу, як розвивався цей вид спорту, чи важко було поєднувати навчання та заняття спортом?

• -  Коли ти народився біля « Республіканського стадіону», важко було не потрапити на його терени! Футбол просто «жив» поруч зі мною, чи я поруч з ним! Ми всі ходили на стадіон вболювати за « Динамо» і так сталося, що набирали абонементну групу для занять футболом, куди я і потрапила... Раніше не було спортивних шкіл, де б займалися дівчата , тому багато, хто з дівчат приходили у футбол з різних видів спорту . Всі ми були ентузіастками і нам дуже хотілося грати у футбол! Жіночий футбол достатньо потужно почав розвиватися, особливо, коли почали проводити Чемпіонат СРСР. Була вища та перша ліги, в яких були підгрупи, тобто команд було дуже багато. Можна сказати, що тренуватися за іграми було ніколи! Життя проходило у дорозі на чергову гру або збори. Коли ще навчалась у школі, не замислювалась, що стану професійною гравчинею, я навіть пішла після 8 класу вчитися на вчителя молодших класів. Але ж футбол мав на мене свої плани! Достатньо швидко я стала прогресувати і тренери наполягли, щоб я продовжила навчання у 9-10 класі , а згодом вступила до Національного університету фізичної культури та спорту. Тоді дівчата не мали змоги вчитися на кафедрі футболу, тому вчилася на відділенні гандбол. Діючим спортсменам завжди важко поєднувати навчання та тренування, але ж нам допомагали і завжди йшли на зустріч. Дяка всім за це.

• -  Навіть після того, як Україна стала самостійною державою, чемпіонати були насичені та цікаві. Конкуренція була достатньо сильною. Кожне місто мало по декілька команд. Звичайно, що фінансово не всі мали необхідну підтримку, але ж це є і тепер великою проблемою для жіночого футболу.

• -  Для багатьох з нас футбол дав можливість відкрити для себе світ, побачити багато країн, відчути на собі, як це, коли збирається повний стадіон і всі прийшли вболювати за свою команду без різниці жіноча чи чоловіча, коли стадіон, як один голос співає гімн краіни, в такі моменти ми всі мріяли і вірили в те, що, колись і на наших стадіонах буде така сама атмосфера! Граючи за збірну, навчилися розуміти і освідомлювати, що ми представниці своєї держави, що на нас дивляться інші і треба бути гідними! Ці емоції незабутні! Для мене тримати руку на серці, коли грає наш гімн – це велика честь та відповідальність, це завжди до сліз!
  
  

Пані Оксана, є у Вас «особливі» ігри, чи моменти, які більш за інші вплинули на Вас?

• -  Кожна гра особлива. Кожну пам’ятаєш ! Навіть тренувальні з хлопцями , чи з чоловіками, до речі , нерідко це були відомі люди, актори, журналісти, зірки, але для нас вони були просто команда суперників! З деякими ми товаришуємо й досі! Я дуже вдячна всім, хто допомагав та підтримував нас тоді і зараз продовжує цікавитися моїм життям!

• -  Не можливо не згадати про поїздку та ігри з Бразилією! Там футбол – сенс життя! Я була дуже вражена! Там футбол скрізь: на пляжі, у дворі, на вулиці, біля магазину, грають всі і весь час! Ніхто не говорить «жіночий футбол» ... є просто ФУТБОЛ!
  
  
  
  
  Після завершення активної кар’єри , Ви відразу вирішили, що залишитесь у футболі?

- Коли ти багато років живеш життям професійного гравця, коли ти «зірка», ти маєш специфічний образ життя, який впливає і на психологічну поведінку. Ти звикаєш, що буденні проблеми тебе не стосуються, їх вирішує тренер, чи представник клубу... твоя задача – грати... Потім приходить час, коли все це закінчується по різним причинам, в моєму випадку – це серьозні травми, і починається Життя! Було важко зрозуміти, що тепер не для тебе, а ти сам для себе , чи для когось! Знадобився час, щоб адаптуватися. Добре,що я вже долучалася до гри у футзал за київську команду, то ж мені це допомогло не тільки «вийти» з великого спорту, а й ще знайти себе у роботі тренерки. Набирала та тренувала дівчат, допомагала другим тренером у команді вищої ліги. Отримала нагоду та спробувала себе у роботі другим тренером збірної України з футболу- гарний досвід. Нарешті, запропонували роботу в університеті ім. Тараса Шевченка, треба було обирати основний напрямок і я обрала університет. Дуже вдячна долі, що подарувала мені таку змогу працювати у найголовнішому вузі країни! Вдячна Завідуючий кафедрою та всім співробітникам ,які допомагають мені реалізовувати свою місію – дарувати мрію молодим дівчатам та хлопцям бути частиною ФУТБОЛУ!

Отже, ми прийшли до студентського футболу. Розкажіть, будь ласка, що для Вас є важливим у роботі зі студентами? Яке маєте бачення по організації та проведенню змагань, які кроки треба робити , щоб долучати, як можна більше студентства і зокрема дівчат?

- Дуже багато часу на адаптацію в університеті мені не дали і відразу доручили займатися збірною по футзалу з хлопцями... Мені дуже швидко прийшлося розібратися,як займаються і як навчаються студенти. Вони не професійні спортсмени, хоча у нас є і такі. В більшості своєї до нас поступають молоді люди, які націлені на отримання якісної освіти та престижної роботи. Але ж вони молоді, амбітні, з прогресивним поглядами на життя і спорт не на останньому місці в їх житті. Ще не треба забувати, все, що пов’язано з футболом має магію! Футбол і є магія!!! Хто не мріє і не уявляє себе на полі чи на майданчику? ! Тому бажаючих займатися у групах футбол –футзал завжди достатньо! Збірна у нас була бойова і я отримала великий досвід і насолоду від співпраці з хлопцями!!! Зараз це вже великі люди, професора, викладачи, успішні юристи та міжнародники! Працюючи на кафедрі, я відразу взяла напрямок на долучання студентів до суддівської практики – у нас всі змагання обслуговують студентські бригади, долучаємо журналістів до супроводів змагань (звіти, фото,відео, інтерв’ю) – всім є місце у Футболі!

Дякуємо, Вам , пані Оксана, за цікаву розповідь, за вашу працю, за любов до футболу! Футбольна асоціація студентів  м. Києва щиро вітає Вас з ювілеєм та бажає успіхів у вашій багатогранній праці та сподіваємося на багаторічну співпрацю!!!! Успіхів Вам – « дарувати людям футбольну мрію»!